Департамент екології та природних ресурсів
Анонси
Найбільші об`єкти ПЗФ Чернігівщини

Назад

 

Ічнянський національний природний парк

 

Рисунок в тексте

Иллюстрация

Розташування: Чернігівська область, Ічнянський район
Площа: 9665,8 га
Підпорядкування: Міністерство екології та природних ресурсів України
Поштова адреса: 16700, Чернігівська обл., Ічнянський р-н, м. Ічня, вул. Лісова, 43
Тел./факс:  (04633) 2-51-75
Е-mail: ichn_park@mail.ru

Ічнянський національний природний парк був створений відповідно до Указу Президента України від 21 квітня 2004 року № 464.

Парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових і унікальних лісостепових природно-ландшафтних та історико-культурних комплексів у верхів’ї р. Удай.

Загальна площа парку становить 9665,8 га, в тому числі 4686,1 га земель, що надані парку в постійне користування, та 4979,7 га земель, включених до його складу без вилучення у землекористувачів. До складу парку увійшов дендрологічний парк загальнодержавного значення «Тростянець».

Згідно з функціональним зонуванням у парку виділено: заповідну зону (2140, 0 га), зону регульованої рекреації (7324,7 га), зону стаціонарної рекреації (35,0 га) та господарську зону (166,1 га). Загальна чисельність працівників парку складає 60 осіб, в тому числі державної служби охорони – 32 особи.

Парк розташований на північному заході Лівобережно-Дніпровської лісостепової провінції в басейні річки Удай. За своїм природним потенціалом територія парку не має альтернативи в північному районі Лівобережного лісостепу і характеризується великою екологічною цінністю.

В системі фізико-географічного районування основна територія національного природного парку знаходиться в межах Ніжинсько-Бахмацького району Північно-Дніпровської терасової низовинної області Лівобережно-Дніпровської лісостепової фізико-географічної провінції Лісостепової зони, а територія дендрологічного парку «Тростянець», що знаходиться на відстані близько 50 км від основної території – в межах Ічнянсько-Лохвицького району Північно-Полтавської підвищеної області Лівобережно-Дніпровської лісостепової фізико-географічної провінції.

За геоботанічним районуванням України Ічнянський національний природний парк знаходиться в Прилуцько-Лохвицькому геоботанічному районі Роменсько-Полтавського геоботанічного округу лучних степів, дубових, грабово-дубових (на заході) та дубово-соснових (на терасах річок) лісів і евтрофних боліт Лівобережно-Придніпровської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейсько-Сибірської лісостепової області Лісостепової зони.

Иллюстрация

Рельєф території парку рівнинний. На заході – це плоскохвиляста, слабо розчленована рівнина з незначною кількістю балок та річкових долин, а на сході місцевість поступово підвищується і переходить у відроги Середньоросійської височини. Складена ця територія осадовими породами неогенового віку, представленими переважно пісками та глинами.

Клімат території парку помірно континентальний, з м’якою зимою та теплим літом. Середньорічна температура повітря становить +6, середня температура січня – - 7, липня – +19, число днів з температурою понад +10 – 158 днів, а з температурою -10 і нижче – 45 днів. Територія парку характеризується помірною зволоженістю. Середня кількість опадів становить 566 мм на рік, з яких 70 % випадає в теплий період року. Висота снігового покриву становить 15 – 17 см.

Територією парку протікають дві річки: Удай та Іченька.

Річка Удай є правою притокою р. Сули. Її довжина становить 327 км, площа  басейну – 7030 км2. Удай бере початок поблизу с. Рожнівка Ічнянського району і протікає Придніпровською низовиною, заплава її заболочена, на окремих ділянках осушена. Живлення річки мішане, з переважанням снігового. Основними притоками є річки Перевід, Іченька, Смош та Лисогір.

Іченька – ліва притока р. Удай. Її довжина – 28 км, площа басейну – 167 км2. Живлення річки мішане. На річці створені штучні водойми (ставки), її заплава заболочена, а плесо можна побачити лише подекуди на невеликих відкритих ділянках.

У рослинному покриві близько 60 % складають лісові комплекси, що фрагментарно поширені по всій території парку і займають близько 16 % його загальної площі. За складом порід переважають дубово-соснові, дубові та грабово-дубові ліси. На території парку має місце біологічний феномен співдомінування дуба, граба, клена та липи. Така комбінація порід в інших регіонах України не зустрічається. Рідкісною асоціацією дубово-грабових лісів є дубово-грабовий ліс барвінковий.

Особливістю території Ічнянського національного природного парку полягає в створенні співдомінуванням граба і липи дуже цікавих у ботаніко-географічному відношенні рослинних угруповань зі специфічним флористичним складом.

Рослинний світ Ічнянського національного природного парку вражає своїм видовим багатством і є визначальною складовою неповторних мальовничих ландшафтів. Окрасою території є гарноквітучі та декоративні види рослин. Велике наукове значення мають види, занесені до Червоної книги України: пальчатокорінники м’ясочервоний та травневий, коручка морозниковидна, лілія лісова, плаун річний тощо, а також регіонально-рідкісні види. Великої уваги заслуговують види лікарських рослин, що зростають на території парку.

Иллюстрация

Річки Удай та Іченька утворюють своєрідні водно-болотні ландшафти. Тихі плеса численних ставків та озер – унікальні куточки, збережені у природному стані.

Природоохоронна, наукова, пізнавальна і естетична цінність території парку значною мірою обумовлена і його тваринним світом. Із рідкісних, занесених до Червоної книги видів, тут мешкають горностай, борсук, видра річкова, представником Європейського червоного списку є вовк.

Територія парку має значні ресурси для розвитку рекреаційної діяльності. Кліматичні умови та чарівна природа сприяють формуванню належних умов для здійснення пішого туризму, пізнавальних прогулянок, екскурсій, лижних прогулянок, катання на човнах, збирання грибів та ягід, рибної ловлі, спортивного мисливства.

До складу території Ічнянського національного природного парку входить дендрологічний парк загальнодержавного значення «Тростянець» – один з найвидатніших у Європі за своєю художньою цінністю та найбільший в Україні за площею. Дендропарк «Тростянець» – один із важливих дендрологічних центрів України, визначна база для наукової роботи з паркознавства, дендрології, насінництва. Це справжній музей природи. На його території представлені близько 1700 деревних та чагарникових порід і їх різновидів, 250 сортів декоративних квіткових рослин. За чисельністю садово-декоративних форм хвойних дерев, а їх тут більше 100, парк займає перше місце в Україні. На території дендропарку діє дитячий ендокринологічний санаторій «Тростянець».

Загалом на Ічнянщині збереглися численні пам’ятки історії та культури, які є невід’ємною частиною місцевого пейзажу. Поблизу Ічнянського національного природного парку розміщений національний історико-культурний заповідник «Качанівка». Архітектурно-парковий ансамбль у Качанівці – унікальна пам’ятка ландшафтного мистецтва, історії та архітектури кінця XVIII – початку XX ст. В різні часи його відвідували видатні діячі культури: М. Гоголь, В. Штернберг, М. Глінка, С. Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, П. Куліш, І. Репін, Т.Г. Шевченко. Палац – своєрідний музейний центр з чудовою картинною галереєю.

В місті Ічні є дві церкви та дзвіниця XIX ст. В селі Заудайка збереглась мурована Покровська церква, побудована у 1910 році, її стіни прикрашають високохудожні розписи із зображеннями давньоруських князів та святих.

Визначним осередком художньої культури, місцем народження, проживання, творчості та спілкування відомих митців було м. Ічня. Тут народилися український скульптор Іван Мартос (1754 – 1835 рр.) автор визначних пам’ятників: Мініну та Пожарському в Москві,  А.Є. Рішєльє в Одесі; Степан Васильченко – відомий український прозаїк; Василь Чумак (1900 – 1919 рр.) – полум’яний поет-романтик та інші.

Місто Ічня у минулому – визначний центр народних художніх промислів, осередок гончарства, ткацтва та вишивання. Мальовані керамічні вироби ічнянських гончарів у    XVIII ст. досягли високого художнього рівня, а наприкінці XIX ст. в Ічні виробляли найкращий гончарний посуд в Україні, який користувався попитом далеко за межами краю. Особливо славились ічнянські кахлі, неповторні витвори народного декоративного мистецтва. З деякими з них можна ознайомитися в Ічнянському краєзнавчому музеї.

В с. Сваричівка знаходиться пам’ятка дерев'яної монументальної архітектури – Успенська церква, побудована у 1709 році.

На відстані 25 км від національного парку, в с. Петрушівка, знаходиться осередок зеленого туризму «Соколиний хутір».

Для тих, хто бажає відпочити і помилуватись красою природи Ічнянської землі, на території національного парку обладнано місця короткострокового відпочинку.

Особливий дар природи на прилеглих до парку територіях – родовище бішофіту, яке є унікальним за своїми запасами та лікувальними властивостями.

До послуг відвідувачів парку готелі, розташовані у м. Ічня:

вул. Першотравнева, 1, тел.: 8(04633)2-16-43;

площа Т. Шевченка, 1а, тел.: 8(04633)2-13-87.

 

Мезинський національний природний парк

 

Иллюстрация

Розташування: Чернігівська область, Коропський район
Площа: 31035,2 га
Підпорядкування: Міністерство екології та природних ресурсів України
Поштова адреса: 16211, Чернігівська обл., Коропський р-н, с. Мезин,
вул. Кибальчича, 17

Тел./ факс: (04656) 3-56-61
 
 

Мезинський національних природний парк було створено згідно з Указом Президента України від 10 лютого 2006 року № 122 на базі ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Рихлівська дача» (789 га), ландшафтних заказників місцевого значення «Мезинська Швейцарія» (154 га), Урочищ «Криничне» (7 га), «Жуків яр» (118 га), «Змєєвщина» (247 га), «Свердловський» (159 га), ботанічного заказника «Дубравка» (742 га).

Парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Полісся.

Основними завданнями парку є збереження цінних природних комплексів та об’єктів Полісся, проведення науково-дослідної роботи по вивченню природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони довкілля та ефективного використання природних ресурсів; створення належних умов для організованого туризму, екскурсій, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах, відродження місцевих традицій природокористування, розвиток традиційних видів господарювання – племінного конярства, бджільництва, відновлення місцевих осередків художніх промислів - кераміки, ткацтва, народного малярства.

Загальна площа парку становить 31035,2 га, з яких 8543,9 га надаються парку у постійне користування. Функціональне зонування території парку ще не проведено.

В установі працюють 68 осіб, з них наукових працівників – 9, служба охорони   парку – 32 особи.

Територія Мезинського національного природного парку відноситься до Новгород-Сіверського Полісся, Новгород-Сіверського фізико-географічного району та простягається вздовж правого берега р. Десна.

Кліматичні умови території парку, як і клімат Новгород-Сіверського Полісся, більш континентальний, ніж в інших поліських областях. Зима відносно холодна та сніжна. Середня річна температура повітря становить +6°С, січня – -7,9°С, липня – +19,4°С. Безморозний період триває близько 160 днів. Середня сума опадів становить 590 – 640 мм, більша частина яких випадає у теплу пору року. Середня тривалість періоду зі стійким сніговим покривом становить 110 – 115 днів, середня висота снігового покриву – 21 – 22 см.

На території парку протікає р. Десна із невеликими правобережними притоками річками Студинка, Криста, Головесна, Хвостинка. В заплаві р. Десни збереглося багато стариць та озер, серед яких найбільшим є озеро Хатинь, площею 50 га. Болота займають незначні площі і розташовані на півночі парку двома невеликими масивами.

У центральній та північній частині Мезинського національного парку на схилах ярів та балок переважають дерново-підзолисті супіщані і суглинисті ґрунти, а також сірі опідзолені суглинисті ґрунти на лесовидних суглинках. Південна та західна частини парку в заплаві р. Десна заболочені. Ґрунтовий покрив, в основному, представлений торфами та дерновими оглеєними і глеюватими ґрунтами. Надзаплавні тераси складені потужними пісками з дерновими слабопідзолистими та світло-сірими лісовими ґрунтами.

Однією з особливостей території парку є відсутність великих територій, зайнятих однорідною рослинністю. Лісистість території парку становить 43 %, під луками – 16 %, болотами – 2 %, водами – біля 4 % території. Вододільні простори розорані і зайняті сільськогосподарськими угіддями, частка яких становить близько 35 % території парку.

Иллюстрация

Природна рослинність цієї території не зазнала значних змін в результаті діяльності людини. Вона представлена лісами, чагарниками, луками, болотами та водним і прибережно-водним типами рослинності. Переважаючий тип рослинності – лісовий, в якому превалюють дубові, липово-дубові, кленово-липово-дубові ліси, в яких дуб завжди формує перший ярус з домішками інших порід. Другий ярус створюють липа серцелиста та клен гостролистий. В лісах добре розвинуті яруси підліску та травостою.

Дубові ліси займають значні площі в центральній частині парку на схилах ярів і балок різних експозицій крутизною від 5° до 30°, а також покривають плато на нерозораних ділянках. Серед дубових лісів переважають середньовікові та достигаючі, стиглих деревостанів збереглося мало. Для них характерний середньобонітетний і високозімкнутий (0,7) одноярусний деревостан, сформований віковими дубами, які досягають 23 – 27 м висоти і мають стовбури 36 – 44 см в діаметрі. Густий підлісок формує висока (до 5 м) ліщина. В трав’яному покриві домінують, в залежності від екологічних умов, яглиця звичайна, зірочник лісовий, осока волосиста, підмаренник пахучий.

Липово-дубові та кленово-липово-дубові ліси, основні масиви яких зосереджені в урочищі «Дібровка», що знаходиться біля с. Великий Ліс, займають вузькі міжбалочні шпилі та круті (25 – 35°) схили. За віком переважають середньовікові та достигаючі деревостани. Перший ярус сформований дубом з домішкою ясена. Вікові дуби досягають 23 – 25 м висоти з діаметром стовбурів 35 – 40 см. Другий, нижчий на 4 – 6 м, ярус утворений липою серцелистою та кленом гостролистим. Густий і високий підлісок утворює ліщина. В травостої домінують яглиця звичайна та осока волосиста.

В західній частині парку, в урочищі «Рихлівська дача» поширені похідні грабово-дубових лісів. Одноярусний і дуже густий деревостан в різних співвідношеннях утворюють граб звичайний, дуб, ясен, осика, береза повисла, липа серцелиста. Ці ліси цікаві тим, що граб звичайний тут знаходиться на східній межі свого поширення.

На давніх порубах дубових, липово-дубових, кленово-липово-дубових лісів виникають похідні угруповання, представлені осиково-березово-широколистяними лісами, розміщеними переважно в східній частині парку, та березовими лісами, що зростають у його північній частині.

Луки на території парку зосередженні переважно в заплаві р. Десна, в меншій мірі у заплавах її приток – Студинки, Хвостинки, Криски, Восковухи, заплави яких тут частіше заболочені. В межах парку заплава р. Десна має ширину 2 – 4 км і характеризується відсутністю заплавних лісів та незначною кількістю чагарників. Це свідчить про активне, у минулому, у використання луків як сіножатей та пасовищ.

Заплавні луки представлені справжніми і золотистими луками. Серед перших переважають лисохвостові та тонкомітлицеві. Лисохвостові угруповання займають вирівняні та плоскі гриви в прирусловій, рідше – в центральній, частинах заплави, а тонкомітлицеві – підвищені місця в прирусловій і центральній частинах заплави. Дані угруповання характеризуються густим (90 – 100 %) і високим (70 – 90 см) травостоєм, який нараховує у своєму складі до 30 видів. Зниження навколо старичних озер займають болотисті луки, представлені угрупованнями бекманії звичайної та мітлиці повзучої. На схилах південних експозицій балок, місцями в плакорних умовах прияружних ділянок, трапляються фрагменти суходільних луків, представлених угрупованнями тонконога вузьколистого.

Болота на території парку зосереджені в заплаві р. Десна та її приток і не займають значних площ. Болотна рослинність представлена евтрофними трав’яними болотами, серед яких переважають угруповання осоки гострої та лепешняка великого. На території парку багато стариць та старичних озер, більша частина яких заросла частково чи повністю. В них переважають угруповання тілоріза алоєвидного та стрілолиста звичайного.

Детальне вивчення флори та фауни парку ще попереду, за попередніми даними тут відмічено зростання 220 видів судинних рослин, з них до Червоної книги України віднесено водяний горіх плаваючий, сальвінію плаваючу, пальчатокорінник м'ясочервоний та травневий. Два перших види охороняються також згідно з Бернською конвенцією. На території парку відмічено наявність 5 водних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації глечиків жовтих, латаття білого, латаття сніжно-білого, водяного горіха плаваючого, сальвінії плаваючої.

Иллюстрация

У парку мешкають 149 видів хордових тварин: 25 видів риб, 9 – земноводних, 3 – плазунів, 93 – птахів та 19 – ссавців. Із рідкісних видів, занесених до Червоної книги України, тут відмічено 24 види: дозорець-імператор, вусач мускусний, джміль пахучий, кордулегастер кільчастий, махаон, стерлядь, мідянка, пугач, лелека чорний, журавель сірий, змієїд, лунь степовий, горностай, видра річкова, борсук, норка європейська та інші. З видів, занесених до Європейського червоного списку, у парку мешкають вовк, деркач, п’явка медична, коромисло лучне, гноєїд рогатий, мурашка руда лісова тощо, загалом 14 видів тварин. На території парку мешкають також 42 види мисливських тварин, зокрема: заєць сірий, бобер річковий, лисиця, єнотовидний собака, гуска сіра, гуска велика білолоба, гуменник, крижень, шилохвіст, свищ, куріпка сіра, перепел, лиска, курочка водяна, турухтан, чорниш, фіфі, перевізник, бекас, дупель та інші. Із видів, що підлягають особливій охороні згідно Бернської конвенції, на території парку відмічено мешкання 71 виду тварин: норець малий, бугай, бугайчик, шуліка чорний, канюк звичайний, чапля велика біла, рибалочка, бджолоїдка звичайна, одуд, ремез, щиглик, жерлянка червоночерева, ропуха зелена, квакша звичайна тощо.

Окрім унікальних природних комплексів та об’єктів, на території парку знаходиться близько 50 пам'яток археології. Серед них всесвітньо відома Мезинська палеолітична стоянка, вік якої нараховує майже 20 тисяч років. Село Мезин розташоване на березі Десни за 47 км від районного центру смт. Короп. На території села у 1908 році було виявлено поселення кроманьйонців доби пізнього палеоліту – родового колективу періоду матріархату, основним заняттям яких було полювання на диких тварин. Тут знайдено залишки жител, що будувалися з кісток мамонтів. Надзвичайну цінність мають знахідки творів найдавнішого мистецтва – орнаментовані статуетки з бивня мамонта, фігурки тварин, меандрові браслети, цілий набір музичних інструментів з кісток тварин, розфарбованих червоною вохрою. Нині на місці стоянки діє археологічний музей. Багато пам’яток різних епох та археологічних культур збереглося у селах Бужанка, Курилівка, Свердловка, Радичів, Черешеньки.

У межах парку та поблизу нього є ціла низка історичних селищ та сіл, де збереглися пам’ятки архітектури – світські та храмові споруди: архітектурно-паркові комплекси, церкви. До них належать с. Вишеньки з палацом П.О.Румянцева-Задунайського, що був споруджений з нагоди приїзду в Україну 1786 року імператриці Катерини ІІ та Успенською церквою (др. пол. XVIII ст.), смт. Короп з церквами Іллінською (сер. XVIII ст.), Вознесенською (др. пол. XVIII ст.) та Троїцькою (XIX ст.), с. Риботин з Миколаївською церквою (поч. XX ст.), с. Жовтневе (Рождествене) з церквою Різдва Богородиці (кін. XVIII ст.) та дзвіницею (XIX ст.), с. Оболонне з церквою Різдва Богородиці (поч. XIX ст.).

Селище міського типу Короп належить до давніх українських міст, відомих з часів Київської Русі. Поблизу нього знайдені залишки давньоруського міста. У Коропі містяться визначні історичні пам’ятки – храмові споруди XVIII ст., є також меморіальний і краєзнавчий музеї.

 

Регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський»

 

Иллюстрация

Розташування: Чернігівська область, Козелецький район, с. Отрохи
Площа: 78753,95 га
Поштова адреса: 17003, Чернігівська область, Козелецький район, с.Отрохи, вул. Гагаріна, буд. 2
Директор парку Сагайдак А. В.

Тел.: +380673270626
e-mail: rlpMegrich@i.ua

Регіональний ландшафтний парк (РЛП) «Міжрічинський» (с. Отрохи Козелецького району) розташований в міжріччі Дніпра та Десни і є найбільшим в Україні за площею – майже 79 тис. га. Створений 20 червня 2002 року рішенням сесії Чернігівської обласної ради.

Основну частину території парку займають ліси, поширені також заплавні луки та болота. Неозорий простір очеретяних плавнів та сотень острівців Київського водосховища, численні стариці та рукави Десни, невеличкі лісові озера та ставки утворюють комплекс водно-болотних угідь. На особливу увагу заслуговують тайгові угрупування – сосняки із суцільним покривом оленячого моху та журавлино-мохові болота із сосновим рідколіссям.

На території парку відмічено місцезростання 21 виду рідкісних рослин. Що занесені до Червоної книги України.Особливої уваги заслуговують болотяні бореальні види та льодовикові релікти – береза низька, верба чорнична, лікоподієла заплавна, шейхцерія болотяна та дифазіаструм сплюснутий, багато представників родини орхідних.

Зростають також 20 видів рослин, які є регіонально рідкісними, серед них: журавлина болотяна, багно звичайне, андромеда, півники сибірські, ялівець звичайний тощо. На болотах можна знайти цікаву комахоїдну     рослину – росичку.

Окрім того, на територій парку виявлено 9 рідкісних рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України. В парку охороняються вікові дерева.

На території парку зустрічаються 39 рідкісних видів тварин, занесених до Червоної книги України. Серед них найбільш відомі лелека орний, скопа, шуліка рудий, змієїд, підорлик великий. Орлан-білохвіст, лунь польовий, сичик-горобець, журавель сірий, кулик-сорока, сірий сорокопуд, горностай, борсук, видра.

Гордістю і окрасою парку є рись, що вже тривалий час живе і розмножується на території, що охороняється.
Під час міграції зустрічались червоновола казарка та лежень.

Иллюстрация

У водоймах можна зустріти міногу українську та стерлядь.

Звичайними, або і чисельними, мешканцями парку є лось, козуля, олень благородний, кабан, заєць-русак, бобер, ондатра, єнотовидний собака, лисиця, вовк, лісова та кам’яна куниці, норка американська, тхір чорний. Із птахів – тетерук, вальдшнеп, лебідь-шипун, гуска сіра, різні види куликів. Качок, сов, денних  хижаків  та дрібних горобцеподібних птахів.

Природоохоронне значення парку полягає в тому, що він є однією із ключових територій Всесвітньої екологічної мережі, розміщується на перетині Дніпровського та поліського екокоридорів, сприяє збереженню та відтворенню біорізноманіття.

Діяльність парку відбувається відповідно чинного природоохоронного законодавства.

 

Регіональний ландшафтний парк «Ялівщина»

 

Иллюстрация

Розташування: Чернігівська область, м. Чернігів
Площа: 168,7 га
Поштова адреса: 14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, проспект Миру 43

Ялівщина - історична місцевість в північно-східній частині міста. Територія «Ялівщина» має виключно важливе значення як територія дикої природи, археологічної спадщини, історичного розвитку міста Чернігова.

В одному з випусків «Праць Чернігівської губернської архівної комісії» перше згадування про Ялівщину датується 1672 роком (XVII століття), коли своїм універсалом гетьман Дем’ян Многогрішний підтвердив право на власність В.Ф. Яловицькому млином на річці Стрижень. Саме від прізвища власника й пішла назва місцевості.

В 90-х роках XIX століття в Ялівщині були висаджені сосна, дуб, ялина, ірга, береза, черемха та багато інших дерев, чагарників та рослин. Органами місцевого управління підтримана ініціатива громадськості про організацію ботанічного саду в Ялівщині, площа якого складала 170 га і нараховувала: 480 видів рослин; 720 сортів декоративних рослин; 3 відділи:флори і культурної рослинності, інтродукції та акліматизації рослин, дендрології, плодівництва і розведення квітів.

В 1956 році на Лівобережному поліссі, Чернігівський ботанічний сад був єдиним науково-дослідницьким закладом такого спрямування. Були створені липові, березові, горобинові, туєві та інші ландшафтні композиції. За цей рік було реалізовано 453 тис. декоративних, плодово-ягідних та деревовидно-чагарникових рослин.

В 1972 році - Ялівщина стає пам’яткою садово-паркового мистецтва, а 28 березня 2014 року Чернігівська обласна рада оголосила про створення в м. Чернігів регіонального ландшафтного парку «Ялівщина» площею 168,7 га.

На території Ялівщини знайдені поселення:

- доби бронзи (II тис. до н.е.);

- раннього заліза (VII - IV ст. до н.е.);

- ранньосло’вянського та давньоруського періодів (III - V ст. та VIII - XIII ст.).

Ці поселення мають велике значення для вивчення життя і побуту населення Подесення в різні історичні періоди в т.ч. округи стародавнього м. Чернігова.

Протягом століть Ялівщина справедливо вважалась перлиною міста, її легенями, прекрасним місцем відпочинку, джерелом натхнення, відкритою книгою природи для вивчення її таємниць, живою субстанцією (що оберігає, лікує, надихає), яка несе позитивний енергетичний заряд місту та його мешканцям.

В деяких місцях збереглися ряд видів папоротеподібних (папороть чоловіча, папороть жіноча, щитник австріський, голокучник дубовий, орляк звичайний), з них цінними є популяції голокучника дубового, виду, який внесено до переліку видів регіональної охорони в Чернігівській області. На ділянках дубових, суборевих і березових лісів були відзначені 2 види орхідних (любка дволиста, коручка чемерниковидна), які занесені до Червоної книги України.

На території парку зустрічається понад 50 видів хребетних тварин. Характерною рисою фауни є значна кількість типових лісових, синантропних і частково водно-болотних видів.

Иллюстрация

Традиційно територія «Ялівщини» є місцем еколого-просвітницької роботи і екологічного виховання. На її території було створено екологічну стежку, яка використовується для організації навчальних практик студентів та учнів шкіл. В «Ялівщині», на її окремих ділянках, проводяться змагання з туризму, спортивного орієнтування та краєзнавства для школярів міста і області.

Територія «Ялівщини» сприятлива для розвитку екологічного туризму на розроблених науково-пізнавальних маршрутах, для екскурсійної діяльності та проведенню роботи з екологічного виховання жителів міста Чернігова.

Також регіональний ландшафтний парк «Ялівщина» є одним з найулюбленіших місць відпочинку жителів міста в різні пори року, його територія має виключне значення як осередок збереженої природи в міській зоні Чернігова, відіграє значну гідрологічну, біологічну та екологічну роль.

 

Регіональний ландшафтний парк «Ніжинський»

 

Иллюстрация

Розташування: Чернігівська область, Ніжинський район
Площа: 6122,6991 га
Поштова адреса: 16606, Чернігівська обл., м. Ніжин, площа Івана Франка, 1

Територія розташована в межиріччі річок Десна та Остер, на землях Вертіївської, Григоро-Іванівської, Кукшинської, Колісниківської, Стодольської сільських рад та ДП «Ніжинське лісове господарство» Ніжинського району.

Регіональний ландшафтний парк «Ніжинський» розміщений у зонах мішаних лісів та лісостепу. Площа парку становить 6122,6991 га і знаходиться в межах двох областей, а саме Європейської широколистяної лісової області та Європейсько-Сибірської лісостепової області.

Цей регіон відзначається своєрідною флорою і фауною. Не дивлячись на негативний вплив осушувальної меліорації, яка була здійснена раніш, наукові дослідження на території урочища «Смолянка» та його околицях підтверджують наявність рідкісних рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України, 39 видів тварин занесених до Червоної книги України та ряд видів, які охороняються міжнародними конвенціями.

До складу парку входять уже існуючий ботанічний заказник загальнодержавного значення «Середовщина», ботанічні заказники місцевого значення: «Боромики», «Зайцеві сосни», «Урочище Луб’янка», «Урочище Лисарівщина», а також гідрологічні заказники місцевого значення: «Колісниківський», «Переходівський».

Особливість розташування Ніжинського району у межах двох природних зон (північна частина - в зоні мішаних лісів, південна - в лісостеповій зоні) відображається і у ландшафтах району, які мають перехідний характер від природних комплексів зони мішаних лісів до лісостепових, і їх структура характеризується значною строкатістю. Ландшафти представлені класом рівнинних східноєвропейських ландшафтів, який поділяється на три типи: мішано-лісові, лісостепові та заплавні.Територія Ніжинського району переважно характеризується 7 видами ландшафтів, які сформувались в умовах помірно-теплого клімату і позитивного балансу вологи на водно-льодовикових, льодовикових та давньоалювіальних піщаних та супіщаних відкладах, де переважають дерново-підзолисті ґрунти. Але важливим є те, що на території парку з них відмічається шість.

Цей регіон відзначається і своєрідним рослинним покривом. В межах регіонального ландшафтного парку переважає лісова та болотна рослинність: перша представлена переважно середньовіковими лісами штучного походження, і невеликий відсоток від загальної площі - це ділянки з природними лісовими угрупованнями. Розміщуються вони на терасах річок Остер та Смолянка, а також у притерасній частині цих річок та межиріччі. Особливої уваги заслуговують ділянки з домінуванням граба звичайного (віком 70-80 років), який зростає тут на східній межі ареалу (ботанічний заказник «Середовщина»). Болотна рослинність належить до класу формацій евтрофних боліт, яка представлена переважно трав’яними угрупованнями. Менші площі - під лучною та водною рослинністю.

Иллюстрация

У складі багатої та різноманітної флори парку, значне місце займають види, які охороняються на різних рівнях - міжнародному (Бернська конвенція), державному (Червона книга України) та регіональному. Особливої уваги заслуговує вид із Бернської конвенції - маточник болотний. На території відмічається 11 видів судинних рослин з Червоної книги України.

Серед рослинних угруповань чинне місце займають три рідкісні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Серед яких формації глечиків жовтих, латаття сніжно-білого, латаття білого.

У складі фауни регіонального ландшафтного парку, значне місце займають види, які охороняються на різних рівнях - міжнародному (Бернська та інші міжнародні конвенції), державному (Червона книга України ) та регіональному.

У результаті багаторічних досліджень та спостережень в урочищі «Смолянка» та в його найближчих околицях, виявлено 39 видів тварин, занесених до Червоної книги України. Серед них комахи: бабки - бабка перев’язана; жуки - стафілін волохатий, жук-олень, вусач мускусний, вусач земляний хрестоносець; метелики - махаон, мнемозина, ведмедиця господиня; перетинчатокрилі - дисцелія зональна, ксилокопа фіолетова, ксилокопа райдужна.

Хребетні тварини парку, занесені до Червоної книги України, представлені 28 видами.

Урочище «Смолянка» має велике значення як релаксаційна зона, де під час сезонних міграцій зупиняється ряд червонокнижних видів птахів.

Крім того, слід врахувати, потужний історико-культурний контекст Ніжинщини, пов’язаний із іменами видатних діячів науки і культури України, а також з добою Гетьманщини.

Дана територія відіграє важливу роль у збереженні всього комплексу екосистем, середовищ існування видів та їх генетичного різноманіття, а також ландшафтів; шляхів міграцій тварин, поширення та збереження рослин у регіоні. Приваблива проектована територія і для регламентованої рекреації та екотуризму.

Проект створення РЛП «Ніжинський» на замовлення Представництва ООН в Україні був розроблений у відповідності Закону України “Про природно-заповідний фонд України” на підставі схваленого Міністерством екології та природних ресурсів України, рішення Ніжинської районної ради та рекомендацій науковців-екологів.

Иллюстрация

Розташування на даній території пам’яток як давньої, так і новітньої історії, збереженість традиційних способів господарювання, доповнює значимість проектованого регіонального ландшафтного парку історико-культурною складовою.

Естетична цінність проектованого парку обумовлена її неоднорідністю та наявністю площ, зайнятих природною рослинністю. Все це, у поєднанні із вигідним географічним розташуванням, обумовлює надзвичайно високу рекреаційну привабливість території і створює передумови для ефективного розвитку екотуризму та окреслює перспективи існування парку, як потужного еколого-просвітницького центру.

Назад