В.о. директора КЗ «РЛП «Ялівщина»: САКІР-МОЛОЧКО Ніна Василівна

Підпорядкування КЗ «РЛП «Ялівщина» Чернігівської обласної ради: Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації
Офіційна сторінка:за посиланням
E-mail:[email protected]
Поштова адреса: 14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, проспект Миру, 43 
ЄДРПОУ: 39274754
Розташування: Чернігівська область, м. Чернігів
Площа: 168,7 га

 

Межі РЛП «Ялівщина» встановлені на підставі проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж парку. Відомості про обмеження у використанні земель парку 22 грудня 2021 року внесені до Державного земельного кадастру, вони відображаються на Публічній кадастровій карті України та враховуються при розробці всіх видів документів.

Ялівщина - історична місцевість в північно-східній частині міста. Територія «Ялівщина» має виключно важливе значення як територія дикої природи, археологічної спадщини, історичного розвитку міста Чернігова.

В одному з випусків «Праць Чернігівської губернської архівної комісії» перше згадування про Ялівщину датується 1672 роком (XVII століття), коли своїм універсалом гетьман Дем’ян Многогрішний підтвердив право на власність В.Ф. Яловицькому млином на річці Стрижень. Саме від прізвища власника й пішла назва місцевості.

В 90-х роках XIX століття в Ялівщині були висаджені сосна, дуб, ялина, ірга, береза, черемха та багато інших дерев, чагарників та рослин. Органами місцевого управління підтримана ініціатива громадськості про організацію ботанічного саду в Ялівщині, площа якого складала 170 га і нараховувала: 480 видів рослин; 720 сортів декоративних рослин; 3 відділи:флори і культурної рослинності, інтродукції та акліматизації рослин, дендрології, плодівництва і розведення квітів.

В 1956 році на Лівобережному поліссі, Чернігівський ботанічний сад був єдиним науково-дослідницьким закладом такого спрямування. Були створені липові, березові, горобинові, туєві та інші ландшафтні композиції. За цей рік було реалізовано 453 тис. декоративних, плодово-ягідних та деревовидно-чагарникових рослин.

В 1972 році - Ялівщина стає пам’яткою садово-паркового мистецтва, а 28 березня 2014 року Чернігівська обласна рада оголосила про створення в м. Чернігів регіонального ландшафтного парку «Ялівщина» площею 168,7 га.

На території Ялівщини знайдені поселення:

- доби бронзи (II тис. до н.е.);

- раннього заліза (VII - IV ст. до н.е.);

- ранньосло’вянського та давньоруського періодів (III - V ст. та VIII - XIII ст.).

Ці поселення мають велике значення для вивчення життя і побуту населення Подесення в різні історичні періоди в т.ч. округи стародавнього м. Чернігова.

Протягом століть Ялівщина справедливо вважалась перлиною міста, її легенями, прекрасним місцем відпочинку, джерелом натхнення, відкритою книгою природи для вивчення її таємниць, живою субстанцією (що оберігає, лікує, надихає), яка несе позитивний енергетичний заряд місту та його мешканцям.

В деяких місцях збереглися ряд видів папоротеподібних (папороть чоловіча, папороть жіноча, щитник австріський, голокучник дубовий, орляк звичайний), з них цінними є популяції голокучника дубового, виду, який внесено до переліку видів регіональної охорони в Чернігівській області. На ділянках дубових, суборевих і березових лісів були відзначені 2 види орхідних (любка дволиста, коручка чемерниковидна), які занесені до Червоної книги України.

На території парку зустрічається понад 50 видів хребетних тварин. Характерною рисою фауни є значна кількість типових лісових, синантропних і частково водно-болотних видів.

Традиційно територія «Ялівщини» є місцем еколого-просвітницької роботи і екологічного виховання. На її території було створено екологічну стежку, яка використовується для організації навчальних практик студентів та учнів шкіл. В «Ялівщині», на її окремих ділянках, проводяться змагання з туризму, спортивного орієнтування та краєзнавства для школярів міста і області.

Територія «Ялівщини» сприятлива для розвитку екологічного туризму на розроблених науково-пізнавальних маршрутах, для екскурсійної діяльності та проведенню роботи з екологічного виховання жителів міста Чернігова.

Також регіональний ландшафтний парк «Ялівщина» є одним з найулюбленіших місць відпочинку жителів міста в різні пори року, його територія має виключне значення як осередок збереженої природи в міській зоні Чернігова, відіграє значну гідрологічну, біологічну та екологічну роль.

 

*****

Розпорядження Чернігівської обласної ради від 25 квітня 2025 року №100 "Про виконання обов’язків директора комунального закладу "Регіональний ландшафтний парк "Ялівщина" Чернігівської обласної ради

Розпорядження Чернігівської обласної ради від 14 лютого 2025 №33 "Про покладання виконання обов’язків директора комунального закладу "Регіональний ландшафтний парк "Ялівщина" Чернігівської обласної ради на Седячко В.М.

Розпорядження Чернігівської обласної ради від 04 серпня 2023 року "Про призначення КОСЯКА В.А. виконуючим обов’язки директора комунального закладу "Регіональний ландшафтний парк "Ялівщина" Чернігівської обласної ради

Рішення 25 сесії VII скликання Чернігівської обласної ради від 28 жовтня 2020 року про зміну меж об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення

Положення комунального закладу "Регіональний ландшафтний парк "Ялівщина" Чернігівської обласної ради

Рішення Чернігівської обласної ради "Про створення комунального закладу "Регіональний ландшафтний парк" Ялівщина" Чернігівської обласної ради"

Рішення Чернігівської обласної ради "Про створення регіонального ландшафтного парку "Ялівщина"

 

*****

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕКАЗИ ПРО ЯЛІВЩИНУ

Старожитності, знайдені археологами в районі колишнього хутору Ялівщина (поселення «Ялівщина-3»), сягають раннього залізного віку Милоградської та Київської культур. Історичні джерела повідомляють, що в лісах навколо Чернігова, до яких тоді належала і Ялівщина, можна було зустріти багато видів тварин. Тут проживали ведмеді, вовки, лисиці, рисі, росомахи, кабани, лосі, олені, косулі, зайці, кролі, куниці, горностаї, ласки, білки, борсуки, тхори, бобри, видри, дикі кішки. Ліси населяла велика кількість птахів, серед згаданих – лебеді, гуси, качки, журавлі, чорногузи, тетеруки, глухарі, куріпки, рябчики, стрепети, голуби, сови, пугачі, граки, сороки, галки, горобці, ластівки, шпаки, солов’ї, перепілки, жайворонки, чижі, одуди, сойки, деркачі.

За переказами, записаними майже дві сотні років тому, у XVIII ст. Ялівщина являла собою непрохідний ліс, зарослий соснами, дубами, березами, і липами. Згодом рештки цього лісу були вирубані власником хутору Ялівщина Павлом Глібовим, що отримав хутір і прилеглі землі у спадок від дружини, уродженої Лизогуб.

Урочище «Городок», на якому в давнину стояв укріплений замок, у середині XIX ст. було заросле товстезними дубами, ліщиною і тереном, на схилах пагорбу і яруг росли ліщина, глод, терен, крушина. Яруга на південь від урочища називалася «Глибокий рів», на дні якого був влаштований цегельний завод, що належав панам Глібовим. Тут видобували гарну глину і природне каміння. Також на Городку стояла церква, яка за повір’ями наших предків, була осквернена «поганими», від чого провалилася під землю.

На південь від замку розташовувався «Булавкин рів», що отримав назву від роду чернігівських козацьких старшин на прізвище Булавки. У XIX ст. в цій ярузі мешканець села Півці на прізвище Жовток знайшов скарб, після чого спостерігалася справжня епідемія скарбошукацтва.

Так, за даними археології, замок в урочищі «Городок» з’явився ще за доби скіфів, у середині І тис. до н.е. тут оселилися носії Милоградської археологічної культури. Багато вчених вважає їх балтами. Ці люди займалися землеробством, випасали худобу на луках біля Стрижня, знали ремесла. Наразі невідомо від яких ворогів вони ховалися за мурами замку, від скіфів, чи від західних сусідів балтів – ятвягів. В XI ст. покинуте городище знову було заселене, навколо нього виникло відкрите поселення. Вважається, що в часи Русі-України воно називалося – Гуричев.

Пагорб на північ від «Булавкіного рову» мав назву «Садок», за переказами, тут жив якийсь гетьман. На території «Садка» росли дуби, ліщина, дуже багато терену, терносливи, груши, берест, берези, «вовчі дерева», нижні частини схилу були суцільно зарослі кропивою.

Південна частина цього урочища в давні часи була зайнята поселенням, яке тягнуло до городища. В північній же частині «Садку» виявлене поселення доби бронзи, раннього заліза – ІІІ ст. до н.е. – І ст. н.е. Тут жив народ, який по собі лишив Зарубинецьку археологічну культуру. Раніше їх вважали слов’янами, розкопки останніх десятиліть впевнили в тому, що ці прибульці із заходу були кельто-германцями.

До речі, десь у XVI – на початку XVII ст. на горі недовгий час у землянці проживали люди, можливо це були чернігівці, які оселилися тут після того, як у 1610 році життя в Чернігові згасло на цілих 12 років.

Висота на північ від дамби з мостом у XIX ст. називалася «Преклонною горою». З цією назвою пов’язана легенда, яка повідомляє, що в давні часи на Чернігів напав із військом «поганий цар», який спалив замок, що стояв на «Городку» й став табором на місці урочища «Садок». Після чого в нього й в усього його воїнства сильно заболіли очі, більша частина війська осліпла. Дізнавшись, що вода із сусідньої криниці допомагає від хвороби очей, «погані» лікувалися тією водою. Після чого прийшов наш князь і поганий цар йому уклонився. Відтоді гора називається «Преклонною», а розташований на північ від нього яр, там де була криниця – «Поганим ровом».

Цікаво, що наприкінці XX ст. чернігівські археологи розкопали давнє поселення, назване «Олександрівка 1», що стояло на обох берегах струмка, який протікає «Поганим ровом». Воно відноситься до двох епох, спершу тут жили люди в ІІ-І тис. до н.е., які залишили «Сосницькі» старожитності. Сосницька археологічна культура є частиною великої культурної спільноти (Тшинецько-Комарівсько-Сосницької) доби середньої та пізньої бронзи, що охоплювала значні території півночі України, Білорусі та Польщі. Її носіїв дехто з вчених вважає предками балтів. Представники Сосницької культури розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней, займалися землеробством. На їх поселеннях знаходять бронзові шила, ножі, долота, наконечники списи і стріли, браслети, шпильки, підвіски. Пізніше, у III-VII ст., на цьому місці оселилися давні слов’яни.

Хутір Глинський, з часом хутір Олександрівка, що згодом розрісся і став селом Олександрівкою, був заснований на початку 1810-х років вчителем математики Чернігівської гімназії Олександром Осиповичем Глинським. Спершу хутір складався з однієї садиби, при якій було 20 десятин оброблюваної землі. Чорноземи навколо хутору були зручними для садівництва, отож у 1820-х роках Олександр Глинський насадив тут ботанічний сад, де окрім звичайних для України плодових дерев – яблунь і груш, було немало екзотичних рослин. У 1860-х роках ботанічний сад занепав, серед колишніх насаджень тут зберігалися лише персики, волоські горіхи, дикі каштани, жовта і біла акації.